Щодо підживлення ріпаку озимого та ярого від компанії «Нутрітех Україна»
«Нутрівант Плюс™ олійний» та «Гранубор Натур» - унікальні добрива для мінерального живлення ріпаку
Відомо, що ріпак – це високорентабельна олійна культура, площі посіву якої в світі та й в Україні дуже швидко розширюються. У зв’язку з появою його інтенсивних сортів і гібридів ріпаку із низьким вмістом глюкозинолатів та ерукової кислоти, він став основною олійною культурою у багатьох країнах Європи, Азії та Америки. Переконливим аргументом на користь збільшення площ посіву ріпаку є постійно зростаючий попит на його насіння, як сировини для виробництва біопалива та харчової олії.
Особливості технології вирощування
Кращими попередниками для озимого та ярого ріпаків є зернові колосові, однорічні трави на зелений корм, силосні культури. Не рекомендується вирощувати ріпак на одному полі раніше ніж через чотири роки, а також після хрестоцвітих культур-гірчиці, редьки, капусти та інших. Ріпак не слід розміщувати на площах, де вирощували цукрові буряки, оскільки в даному полі можливе поширення галлової нематоди, яка є небезпечним шкідником і для ріпаку. Озимий ріпак є добрим попередником під зернові культури. Після збирання ріпаку є достатньо часу для підготовки поля під наступні культури – основного обробітку і боротьби з бур’янами. На кожному гектарі озимий ріпак залишає таку кількість поживних решток, яка еквівалентна 12-15 тонам гною. Завдяки розвиненій кореневій системі ріпак може засвоювати нерухомі сполуки фосфору ґрунту, крім того кореневій системі ріпаку властиві фосфор-мобілізуючі властивості.
Для отримання високої продуктивності ріпаку, краще висівати на родючих ґрунтах із задовільною водо- та повітропроникністю, з нейтральною або слабокислою реакцією ґрунтового розчину, що властиво чорноземам, темно-сірим і сірим опідзоленим ґрунтам. Проте ріпак росте і на менш родючих ґрунтах. Важкі за механічним складом із водонепроникним підорним шаром малопридатні для культивування ріпаку, тому що на них погано росте і розвивається його коренева система. Торфовища, легкі за механічним складом, із недостатньою теплопровідністю та кислі без вапнування ґрунти не придатні для вирощування цієї культури.
Мінеральне живлення ріпаку
Відомо, що культура ріпаку вимоглива до збалансованого мінерального живлення та на формування високої продуктивності виносить значно більшу кількість поживних речовин, ніж зернові культури. Встановлено, що на утворення 1 тонни насіння (без листостеблової маси, яка виносить близько 50-70% мікроелементів врожаю) ріпак виносить з ґрунту: азоту (N) – 65 -70 кг, фосфору (P2O5)– 30-50 кг, калію (K2O) – 40-60 кг, кальцію (CaO) – 90 кг, магнію (MgO) –15-16 кг, сірки (S) – 30-40 кг, бор (B) - 100-115 г, марганцю (Mn) - 200-230 г, цинку (Zn) - 80-115 г, молібдену (Mo) - 3-4,5 г. Відповідно, для формування врожайності насіння ріпаку 2,5-3,0 т/га буде виноситися з на 1 га посіву: 150-200 кг азоту (N), 50-80 кг фосфору (P2O5), 120-150 кг калію (K2O), 150-200 кг кальцію (CaO), 35-45 кг магнію (MgO), 30-45кг сірки (S), 250-350 г бору (B), 500-650 г марганцю (Mn), 200-300 г цинку (Zn), 8-15 г молібдену (Mo) за діючою речовиною. Органічні добрива під ріпак вносяться з розрахунку 25-50 т/га, бажано під попередник, оскільки безпосереднє внесення гною під ріпак призводить до строкатості посівів, нерівномірного дозрівання насіння та ускладнення збирання.
Найбільш інтенсивно сполуки мінерального азоту виноситься рослинами ріпаку весною, починаючи з фази розетки по фазу цвітіння. Проте, в залежності від типу сорту або гібриду, від попередника, погодних умов, типу ґрунту, стану посівів та забезпечення ґрунту сполуками мінерального азоту, необхідно застосовувати від 20 до 60 кг N/га азоту і восени. За оптимальних умовах вирощування, азотні добрива застосовувати в більшості випадків восени непотрібно, що дозволить уникнути переростання рослин. Так, як озимий ріпак починає рано весною відновлювати вегетацію, та через різке потепління повітря, яке спостерігається у останні роки, перше підживлення азотними добривами проводиться більш високою дозою 80-100 кг N/га по мерзлоталому ґрунті, друге через 18 – 25 днів після першого дозою 60-80 кг N/га (ліпше вапняковою аміачною селітрою, N 26-28%) на початку інтенсивного росту стебел, також при необхідності проводиться і третє підживлення дозою 15-20 кг N/га на початку бутонізації рослин. Фосфорні, калійні, сірковмісні добрива під ріпак в основному застосовуються восени під основний обробіток ґрунту.
У мінеральному живленні ріпаку сірковмісні добрива грають не останню роль, так, як сірка є складовою амінокислот (цистеїн і метіонін) та ферментів. Від забезпеченості рослин ріпаку сіркою залежить засвоювання сполук мінерального азоту. Дефіцит сірки може проявитись відразу ж після відновлення весняної вегетації. Симптоми дефіциту сірки проявляються у вигляді пожовтіння листкової поверхні, «міжжилкового хлорозу», ломкості листків, блідому зовнішньому вигляді квіток, відсутності зав’язі, зменшення розміру стручків, скорочення основних фаз розвитку рослин ріпаку. Навіть короткочасне обмеження у живленні сіркою може призвести до втрат 10 - 15 ц/га врожайності насіння ріпаку. Ріпак найліпше засвоює сульфатні сполуки сірки добрив із ґрунту. Вміст сірки у ґрунтах визначається запасами гумусу, так як 70-90% сірки міститься у органічній формі. Вона стає доступною рослинам лише після мінералізації органічної речовини ґрунту, а поповнення її запасів відбувається за рахунок застосування гною (0,06-0,08%), суперфосфату (11,6%), сульфату калію (18%), сульфату амонію (24%) та за рахунок опадів (6-9 кг/га S). За даними Д. Шпара, не рекомендується застосування дози сірки (S) в ґрунт більше 50 кг/га за діючою речовиною. Критичним періодом щодо сірки у рослин ріпаку є початок відновлення вегетації – до кінця цвітіння.
Мікроелементи
Відомо, що ріпак добре відгукується на застосування мікроелементів (B, Mn, Zn, Mo).
Так, застосування бору (B) сприяє росту меристемних тканин та точок росту рослин, поліпшується проростання пилку в пилкових трубках квіток, усувається опадання квіток та покращується плодоношення насіння ріпаку. Встановлено, що ріпак виносить біля 25% бору восени та 75% весною, починаючи з фази весняного відростання до фази цвітіння. Дефіцит бору, який виникає при високому вмісті кальцію або калію у ґрунті або при холодній та сухій погоді призводить до відмирання точок росту, розтріскування стебел, кореневої шийки та погіршення розвитку органів плодоношення ріпаку. Бор не піддається процесу повторного використання з рослин (процесу реутилізації). Наукові дослідження засвідчують, що борні добрива підвищують врожайність культури ріпаку не менше 5-10%.
Не дивлячись на те, що ріпак своєю врожайністю виносить невелику кількість молібдену (лише 8-15 г/га), проте молібден відіграє ключову роль у азотному живленні рослин ріпаку (поліпшує споживання азоту), також сприяє утворенню амінокислот, білків, позитивно впливає на синтез хлорофілу, каротину, вуглеводний обмін.
Дефіцит молібдену в рослинах ріпаку спостерігається в основному на кислих ґрунтах, так як молібден утворює з алюмінієм, залізом, марганцем важкорозчинні у ґрунтовому розчині сполуки. При застосуванні високих норм азотних добрив у нітратній формі теж спостерігається дефіцит молібдену у рослинах ріпаку.
На відміну від інших мікроелементів, молібден піддається процесу реутилізації – надходить із старих листків у молоді органи рослин. Застосування молібдену на посівах ріпаку підвищує його врожайність на 1,5-2 ц/га.
Ріпак своєю врожайністю виносить найбільше марганцю (Mn) 500-650 г/га. Фізіологічна роль марганцю багатогранна, так як він входить до низки ферментних систем, які приймає участь у азотному, фосфорному обміні, накопиченні цукрів у рослинах озимого ріпаку, що є актуальним при його перезимівлі. Доступність рослинам марганцю із ґрунту залежить від реакції ґрунтового розчину, так на легких ґрунтах його дефіцит проявляється при рН більше 6. Симптоми дефіциту марганцю спостерігаються на рихлих ґрунтах з високим вмістом гумусу, а також при низькій температурі та високій вологості ґрунту. Культура ріпаку проявляє високу чутливість до дефіциту марганцю та добре відгукується на його позакореневе підживлення. За даними Д. Шпаара, при позакореневому застосуванні марганцю на ріпаку озимому у фазі бутонізації його врожайність підвищується на 8-9%.
Фізіологічна роль цинку на ріпаку, поки що, вивчена недостатньо, проте відомо, що він поліпшує процеси дихання, азотний обмін, підвищує посухостійкість, жаростійкість та холодостійкість рослин. Також відомо, що ріпак по відношенню до цинку проявляє середню чутливість. Дефіцит цинку в рослинах ріпаку спостерігається на слабо кислих, нейтральних ґрунтах та в період посухи. Застосування високих доз фосфорних та азотних добрив знижують доступність рослинам ріпаку цинку. Цинк не піддається процесу реутилізації. При гострому дефіциті цинку погіршується ріст та розвиток рослин ріпаку, що в свою чергу знижує його врожайність та якість насіння.
За даними Д. Орлова, у ґрунті рухомих та доступних рослинам форм мікроелементів - марганцю (Mn) міститься 10- 25%, бору (B) – 1-3%, а молібдену та цинку (Mo та Zn) лише 1% від валового їх вмісту.
Слід зазначити, що брак мікроелементів у мінеральному живленні ріпаку призводить до появи низки небезпечних хвороб, які знижують потенціал врожайності культури, та які уже не можливо вилікувати ніякими препаратами. У зв’язку з цим, рекомендуємо ще до появи симптомів дефіциту мікроелементів застосовувати позакореневі підживлення ріпаку унікальним «преміум-класу» добривом «Нутрівант Плюстм олійний». На нашу думку, ці підживлення забезпечують на 20-30% (70-80% потреби у бору рослини ріпаку споживають кореневою системою) в мікроелементах та є найбільш економічно вигідними. Це підживлення найбільш швидко забезпечує транспортування доступних форм біогенних елементів, зокрема малорухомих ґрунтових мікроелементів, протягом усього періоду вегетації рослин.
ПРОДОВЖЕННЯ СТАТТІ
